Використання інноваційних технологій на уроках історії

 

 

 

Тема роботи: Використання інноваційних технологій на уроках історії

Автор проекту: Коломієць Оксана Василівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ —————————————————————- 1
2. Основна частина
   1. Інноваційні технології в системі особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів…………………………………………….. З
   2. Використання інноваційних технологій на уроках історії 7

 

 

 

Висновки————————————————————– 17

 

Використана література

 

 

 

 

 

 

Процес демократизації та реформування освіти в Україні передбачає застосування нових форм роботи у межах традиційної системи.

У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все навіть в окремій вузькій галузі знання. До того ж численні факти добре запам’ятовують комп’ютери. Учням же більш потрібні такі навички: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї і концепції і вже на підставі цього вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов.

Головним питанням сьогодення є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом упровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання, пошуками відповіді на питання: як навчати.

Що розуміють під технологією в педагогічній науці та практиці?

Розвиток науки і техніки пропонує учителям та учням нові форми комунікації, нові типи розв’язання абстрактних і конкретних завдань. Майбутнє за системою навчання, що вкладалася б у схему учень – технологія – вчитель, за якої викладач перетворюється на педагога-методолога, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання.

Методична майстерність сучасного вчителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю готових рецептурних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність.

 

Вже на початку 20-х pp.. минулого століття у працях відомих педологів (І.Павлова, А.Ухтомського, С.Шацького, В.Бехтерева) з’являються терміни «педагогічна технологія» й «педагогічна техніка». Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії 1930-х pp.. як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Відтоді минуло майже сто років, а в сучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальні технології. Деякі дослідники налічують близько 300 дефініцій цих термінів, які різняться не лише за формою, а й за змістом, що в них вкладається. Одні науковці розуміють під терміном «технологія» управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети тощо.

У глосарії термінів ЮНЕСКО є поняття «педагогічна технологія» і «технологія навчання». Педагогічна технологія – це конструювання й оцінювання освітніх процесів шляхом врахування людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. Педагогічна технологія відповідає на питання: як, яким чином (методами, прийомами, засобами) досягти поставленої мети, встановлюючи порядок використання різних моделей навчання. Таким чином, технологія – це комплекс, що складається із:

• запланованих результатів;
• засобів оцінки для коригування та вибору методів і прийомів навчання, оптимальних для кожної конкретної ситуації;
• розробленого учителем на цій підставі набору моделей навчання

Технологія навчання ж відображає шлях засвоєння конкретного навчального матеріалу в межах педагогічної технології. Деякі дослідники називають її ще дидактичною технологі

 

Навчання в школі за своєю сутністю є створенням умов для розвитку особистості, тому воно є розвивальним, особистісно орієнтованим. Тому, на мою думку, єдино правильним і продуктивним підходом до розбудови системи освіти України в сучасних умовах може бути лише особистісно орієнтована система навчання.

 

Особистісно орієнтоване навчання – це організація навчання (нормативно відповідного до діяльності суспільства) та учіння на засадах глибокої поваги до особистості учня, урахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально- виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.В рамках цієї системи навчання діють сучасні технології, які включають різноманітні методи, прийоми, форми роботи тощо.

 

Технологія формування критичного мислення передбачає розвиток критичного мислення учнів за допомогою, зокрема, таких методів як дискусія, «мозковий штурм», метод взаємних питань, метод реконструкції, метод проб і помилок, метод доведення від протилежного тощо. Ці методи виступають певним інструментом, за допомогою якого особистість вирішує такі проблеми: поведінки, орієнтації на певні цінності, точки зору, котрі тісно пов’язані з прагненням людини до пізнання істини.

Під критичним мисленням ми розуміємо особливості розумової діяльності особистості, котрі зумовлені характером завдань, що виникають в процесі пізнання соціальної дійсності, самопізнання, взаємодії з іншими людьми.

 

Розвиток критичного мислення школярів стає актуальним в наш час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв’язання проблем, значна частина яких є непередбачуваними.

Технологія проблемного навчання передбачає організований вчителем спосіб активної взаємодії суб’єкта з проблемним викладом змісту навчання, під час якого він залучається до об’єктивних протиріч наукового знання і способів їх вирішення, вчиться мислити, творчо здобувати знання. Вона включає сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формулюються проблеми, проблемні завдання, знаходяться шляхи їх вирішення та саме вирішення.

 

За групових технологій навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох (робота в парах) і більше учнів (3-6), може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною. Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей, активізують розумову діяльність.

Сутність інтерактивної технології навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу вчителю стати справжнім лідером учнівського колективу.

 

 

 

 

 

Технологія проектного навчання цінна тим, що включає дослідницьку, акумулятивну, комунікативну, творчу діяльність як засіб формування ключових компетентностей учнів у ході вивчення предмету. Суть методу проектів полягає в досягненні дидактичної мети через детальну розробку навчальної проблеми, яка повинна завершитись реальним практичним результатом (проектом).

Технологія проектування передбачає розв’язання учнем або групою учнів якоїсь проблеми, що полягає, з одного боку, у використанні різноманітних методів і засобів навчання, а з іншого – в інтегруванні знань, умінь із різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів мають бути «відчутними»: якщо це теоретична проблема, то її вирішення має бути готовим до використання – на уроці, у школі, у реальному житті; якщо практична – конкретний результат.

Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю сутністю методів, прийомів, засобів.

Проектно-технологічна система навчання має найбільше можливостей для реалізації особистісно орієнтованого підходу.

Сутнісними ознаками її є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, осмислене визначення ними своїх потенційних можливостей і життєвих цілей.

У свідомості учня суть проектної технології відображається так: «Я знаю, для чого мені потрібно все, що я пізнаю, і де я можу ці знання застосувати». Для педагога – це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

До педагогічних технологій, що забезпечують активізацію навчання, відносяться також ігрові технології. Ігрову діяльність учнів можна використовувати:

• як самостійну технологію для засвоєння теми, поняття і навіть розділу програми;
• як елемент ширшої за змістом технології (інтерактивні технології);
• як окрему форму уроку чи його частини;
• як технологію позакласної роботи.

У сучасній дидактиці немає єдиної класифікації навчальних ігор. Так, К.О. Бабанов пропонує у вивченні історії розрізняти ігри за методикою їх проведення (змагання, сюжетні ігри, імітаційні ігри, ділові ігри, ігри- драматизації),дидактичною метою (актуалізуючи, формувальні, узагальню вальні, контрольно-корекційні) та основними шляхами її досягнення.

Дидактична гра допомагає вчителю перетворити потенційну (природжену) творчу активність на актуальну (набуту) творчу активність.

Інформаційно-комунікаційні технології все більше використовуються вчителями при вивченні шкільних предметів, що пояснюється наявністю педагогічних програмних засобів навчання (ППЗ), оснащенням шкіл комп’ютерною технікою.

Цінність історії в школі на сучасному етапі не тільки в знаннях, закладених учителем, а скоріше в засобах самостійного отримання учнем історичних знань.

Одне з першочергових завдань історії – допомогти молоді зрозуміти сучасність у світлі минулого.

Підхід до вивчення історії, по-перше, як до отримання певної кількості знань, які треба запам’ятати, а по-друге – усвідомлення її як процесу глобального дослідження минулого, яке базується на звертанні до різноманітних фактів, що розглядаються з різних точок зору, може значно вплинути на формування системи цінностей учнів. Якщо підхід до вивчення проблем із різних позицій стане звичним, це впливатиме на повсякденні думки та вчинки.

Я, як вчитель історії, перед тим, як почати когось учити, завжди задаюсь питанням: «Чого я мушу навчити свого учня, тобто, яку в його навчанні я повинна поставити перед собою?» Відповідь на це запитання взаємопов’язана з іншим запитанням: «Як треба вчити учня, щоб досягнути поставлених цілей?», «Які форми, прийоми роботи треба використати, яку методику в цілому застосувати?»

Традиційне навчання історії вже не відповідає тим потребам та вимогам сучасності в силу ряду недоліків, а саме:

• орієнтація навчання учнів на відтворення фактичного матеріалу, обсяг якого ^начно збільшується;
• майже не зростає пізнавальна активність учнів;
• не завжди надається увага розвитку вмінь і навичок, значення яких у репродуктивній системі набагато зменшене. Учень «перетворюється» на історичний довідник.
• розвиток індивідуальних, творчих здібностей учнів відходить на другий план, адже переважає фронтальна робота над груповою, при якій індивідуальні особливості не завжди враховуються. Подача матеріалу розрахована на абстрактного учня;
• планування, в основному, комбінованого за типом уроку призводить до запровадження репродуктивних методів. Вербальні методи навчання переважають над практичним застосуванням знань, отриманих учнями на уроці;
• життєвий досвід учнів залишається часто поза увагою вчителя, який залишається головною діючою особою уроку і який вимагає не завжди

демократичними засобами (а більш авторитарними) належної уваги до своєї діяльності.

До того ж учитель через власну систему цінностей вирішити яка історична концепція найбільш точно відповідає його поглядам, його власному світогляду і розумінню історії в цілому.

При вивченні історії, на мою думку, важливо не стільки запам’ятовування фактів, скільки розуміння контекстів і наявність своєї точки зору в кожного учня.

Щоб зайняти визначену позицію, учні повинні співвіднести свої цінності з цінностями інших людей: авторів підручника, вчених, учителя, нарешті своїх однокласників. Усе це вимагає від школярів визначеної активності, критичного мислення, самостійності в прийнятті рішень. Головне завдання вчителя при цьому – спрямувати їх у русло визначеної історичної концепції. Цілком можливо, що позиції учнів і вчителя можуть розійтися. Тоді стає важливим співвіднесення аргументів, пошук точок перетинання.

Таким чином, у процесі вивчення історії важливо прищепити школярам смак до міркувань, аналізу явищ, пошуку пояснень тих чи інших процесів.

Основна увага при викладанні цього предмету повинна приділятись тому, щоб вивчення історії перетворити на процес дослідження. Головне, щоб учні зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики.

Школярі повинні вміти формулювати судження щодо корисності та достовірності інформацій, аналізувати явища. їм слід надавати можливість відчути важливість, а може і задоволення від аналізу явищ, пошуку пояснень тих чи інших процесів, побудови своїх міркувань. Учні, працюючи, наприклад, над джерелом інформації, мають міркувати і вести пошук відповідей на такі, скажімо, запитання:

• Хто? Хто зробив чи написав це? Яку посаду він (вона) займає?
• Що? Про що воно нам розповідає?
• Коли? Коли це було написано? Який історичний контекст? Які особливості того періоду або ідеї могли вплинути на автора?
• Де? Де ці події мають місце або чого вони стосуються?
• Чому? Чому це було зроблено чи написано? Чи існувала якась конкретна причина?
• Як? Яким чином воно було побудоване чи зведене разом? Як його можна порівняти з іншими доступними джерелами?
• Воно виглядає збалансованим чи перебільшеним, тенденційним чи перекрученим?
• Воно виглядає точним чи існують відкриті пропуски?
• Ці пропуски можна пояснити чи зроблено свідомо?

Працюючи над впровадженням сучасних технологій на уроках історії ставлю собі за мету підпорядкувати зміст навчання, форми, методи, прийоми роботи на уроці духовним потребам учнів. Шляхом організації практичної діяльності учнів намагаюсь розвивати в них творчу особистість, яка наділена рисами відповідальності, стійким прагненням до нових знань і пізнавальної діяльності як способу самореалізації особистості «Я – знавець». В процесі роботи переконалась, що найважливішою умовою ефективності навчання є забезпечення емоційно-ціннісної бази, яка сприяє виникненню внутрішнього мотиву пізнавальної діяльності «Хочу знати».

Свою роботу з учнями на уроці спрямовую на забезпечення їх успішності, одержання задоволення ними від навчання і на досягнення конкретних результатів у навчанні протягом певного часу, а тому при підготовці до уроку звертаю увагу на такі аспекти:

– створення мотиваційної ситуації;

• адаптація до навчання учнів, які відчувають певні труднощі;
• використання досвіду учнів як джерела їхнього навчання4
• методи і способи стимулювання учасників до активного їх залучення у процес навчання;
• створення і підтримання атмосфери взаємоповаги, комфорту на уроці;
• способи заохочення учнів до самоосвіти;
• особистісно орієнтований підхід.

В основу організації навчально-виховної діяльності з учнями я взяла вислів Генрі Форда: «Те, що ми зібралися разом – це тільки початок; те, що ми разом працюємо – це справжній успіх».

На уроках історії використовую елементи сучасних вище названих інноваційних технологій.

Особливе місце в моїй роботі займає метод навчання групами, який, як я переконалася, дає можливість кожному висловити власну думку під час обговорення проблеми у невеликій групі, вчити слухати і розуміти думку товаришів, захищати свою власну точку зору в суперечці з іншими групами.

Практика проведення уроків довела, що ефективність роботи в групі залежить, по-перше, від свідомої творчої взаємозалежності членів групи; по-друге, від інтенсивного творчого спілкування між учасниками; по- третє, від усвідомлення особистої участі і відповідальності за успіх роботи; по-четверте, уміння працювати з напарником або у складі невеликої групи.

При організації роботи з групами учнів я як вчитель керую, але не втручаюсь.

Групи формую в залежності від кількості учнів у класі, доступності джерел і змісту завдання, що виконується. Ідеальна кількість учнів у групі 3-5 учнів. Це дає змогу залучити до праці всіх учнів, але з урахуванням їх розвитку та швидкості сприймання матеріалу. Робота у малих групах перетворює заняття у класі в захоплюючу справу для всіх. В групах проводжу обговорення проблем, підготовку повідомлень, проведення досліджень тощо. Наприклад, при проведенні уроку на тему «Кам’яний вік людства» (6 клас) при розгляді питання «Повсякденне життя й заняття неандертальців» організовую роботу таким чином:

• Об’єднання учнів у групи. Для цього використовую прийом «лічилки», наприклад: «зима, весна, літо, осінь» або «пітекантроп, синантроп, неандерталець». Усі «пітекантропи» – перша група, «синантропи» – друга, «неандертальці» – третя. У кожній групі вибирається доповідач і спікер (керівник).
• Кожна група отримує завдання, здебільшого на картках, які дублюються при використанні на уроці комп’ютерної техніки на екранах моніторів.

Завдання:

Група 1. Ознайомившись з текстом параграфа, складіть розповідь про житло неандертальців.

Група 2. Ознайомившись з текстом параграфа, складіть розповідь про роль вогню в житті первісної людини.

Група 3. Ознайомившись з текстом параграфа, складіть розповідь про те, як полювали неандертальці.

Група 4. Ознайомившись з текстом параграфа, складіть розповідь про те, як неандертальці ховали померлих.

– Виділяється час для роботи (приблизно 7 хвилин). Даю вказівки щодо її організації:

• Керівник групи зачитує текст.
• У кожній групі заслуховуються пропозиції щодо складання розповіді.
• Кожен учень повинен по-черзі висловити свою думку, вона має бути обов’язково врахована.
• Доповідач представляє результати обговорення групи перед усім класом.

Після виступів учнів я коментую результати роботи кожної групи, роблю висновки і оцінювання.

У межах технології формування критичного мислення використовую такі методи: «мозковий штурм», постановка учнями запитань, дискусія, читання тексту з позначками.

«Мозковий штурм» – ефективний шлях здійснення свободи слова, це шлях стимулювання і утворення великої кількості ідей за короткий час. В процесі його відбувається колективне обговорення, пошук рішень, вільне висловлювання думок всіх учасників.

Так, на уроці історії стародавнього світу «Первісна культура та вірування людей при розгляді питання «Поява релігійних вірувань використовую цей метод. Учні висловлюють різні точки зору при визначенні поняття «релігія». Етапи роботи:

1. Формулюю проблему: дати визначення поняття «релігія».
2. Висловлювання учнями своїх ідей по даній проблемі. Всі відповіді учнів фіксуються на дошці, без внесення коректив. Жодна відповідь не випадає з поля зору.

Учні подали, скажімо, такі ідеї:

Фантастика.

Віра.

Бог.

Невміння пояснити явища природи.

Страх перед силами природи.

Віра в існування іншого життя.

Молитись.

Дух..

Душа

3. Актуалізуємо ідеї подані учнями і на основі їх формуємо наукове визначення

поняття «релігія», записуємо його в словничок термінів і понять у зошитах.

При організації навчання невеликими групами слід не забувати про основні його принципи:

• заохочування -отримання всією групою однієї на всіх бальної оцінки, якогось сертифікату відзнаки, похвали або іншого виду оцінки їх спільної діяльності;
• Індивідуалізації – виконання кожним учнем своєї частки загальної справи і персональна відповідальність кожного за всіх і невдачі групи;
• рівних можливостей – принесення кожним учнем балів до загальної скарбнички команди, зроблених шляхом покращення власних попередніх результатів (оскільки саме цей показник, а не успіх у порівнянні з іншими учнями, є вирішальним у нарахуванні балів).

Прийом постановка учнями запитань використовую, зазвичай, під час закріплення знань (на уроці чи вдома). Пропоную учням після знайомства з текстом (таблицею, картою) виділити головну думку, оцінити й після цього поставити запитання. Як правило, на поставлені запитання відповідають інші учні.

Як відомо, дискусія – це обмін думками з певної проблеми. Організація дискусії тісно пов’язана з груповою роботою. Продуктивність дискусії залежить від ґрунтовного оволодіння учнями необхідною інформацією.

Читання тексту з позначками – цей прийом дає можливість по-новому працювати з текстом – повторити вже відоме, виділити нове, визначити

питання для поглиблення й розширення знань тощо. Учням пропоную під час читання тексту (самостійна робота з підручником, першоджерелами) виділяти інформацію 4-х видів і для зручності заносити її в таблицю:

Знайома інформація (це я вже знав) +
Нова інформація (це для мене нове)
Суперечлива інформація (я думав інакше) *
Недостатня інформація (про це хотілося б дізнатись більше) 9

 

Заповнена таблиця стає в якійсь мірі опорним конспектом з теми. Інформація «*» або «?» спонукає до роботи з додатковою літературою.

Щодо проектної технології, на мою думку, кращий результат дають ті проекти, які є значущими для учня чи всього класу і не потребують багато часу для підготовки. Проектна технологія наповнила новим змістом роботу в малих групах. Все більше учні бажають працювати саме в такий спосіб. Вони відчувають, що їхня точка зору цікавить інших, є важливою для оточення.

У своїй роботі використовую різні прийоми інтерактивного навчання: «ажурна пилка», «акваріум», «мікрофон», «метод прес» і ін.

Для прикладу візьмемо прийом «ажурна пилка», суть якої в наступному: учні в групах працюють над матеріалом, що поділений на логічно завершені фрагменти. Кожен член групи шукає матеріал зі своєї частини. Потім учні, що вивчають одне питання в різних групах, збираються і обмінюються інформацією (зустріч експертів). На кінець заняття кожен член групи знає весь матеріал теми. Звітують про виконану роботу і вся група в цілому, і окремі учні.

Прагну надати учням можливість активного оволодіння знаннями, розвитку навичок самостійного добору і оцінки отриманої інформації, а тому для розвитку таких навичок використовую навчальні ігри.

Гра дозволяє зробити більш динамічним і цікавим процес сприйняття історичних фактів, імен, дат, назв географічних об’єктів, з якими пов’язана та чи інша історична подія. Вона виключає небажане зубріння. У грі знання засвоюються через практику.

Наприклад, гра «Три позиції».

Зачитую коротку розповідь про документ. Учням необхідно уважно вислухати і передати зміст розповіді чи документа трьома простими реченнями. Перемагає той, у кого розповідь коротша і при цьому вона точно передає зміст.

Інший варіант гри – робота з друкованим текстом. Це може бути уривок з підручника. Три прості пропозиції учні можуть записати в зошиті. У цьому випадку зручніше виявити переможця.

Ця гра допомагає розвивати дуже важливе вміння – виділяти головне, на якому ґрунтуються і навички роботи з пресою, і орієнтування в інформаційному потоці, а також уміння складати план, конспект, реферат тощо.

Гра «Реставрація» («Зашифрований текст»).

Ця гра формує одне з важливих дидактичних умінь – уміння складати конспект. Як відомо, конспект – це короткий виклад матеріалу. По- перше, потрібно навчитися скорочувати слова, виділяти головне й опускати другорядне, по-друге, необхідно навчитися розшифровувати конспект, тобто з короткого запису відновити повний текст, максимально наближений до вихідного матеріалу.

Для гри на дошці чи на картці пишу короткий конспект зі скороченнями, без крапок, з пропусками для загальновживаних слів. Школярам необхідно відновити текст. Ось кілька варіантів ігрової задачі:

• Уявіть собі, що ви працівники архіву і знайшли древні аркуші, що місцями почорніли від вологості, чорнило в багатьох місцях розмилося чи вицвіло. Вам треба відновити текст.
• Перед вами зашифрований текст. Якісь слова скорочені. Деякі пропущені. Вам потрібно з мінімального тексту зробити максимальний.

Гра «Герой. Дата. Подія».

У грі бере участь увесь клас. Ведучий проходить повз учасників гри і просить одного з них назвати героя, іншого – дату, а третього – подію. Перший учень називає ім’я героя, наступний – дату, пов’язану з цим героєм, а третій – відповідну подію.

Гра «Словесний теніс».

З метою закріплення пройденого матеріалу і переходу до вивчення наступного клас розбивається на пари і всім роздається тема. Мета вправи

• забезпечити якомога більшу активність учнів в обговоренні теми протягом визначеного часу. Перший учень висловлює свою думку, а його партнер – зразу ж свою. Це продовжується протягом 1 -2 хвилин. Думки не повинні повторюватися. Відповіді треба давати негайно. Запитання можуть бути такими:
• «Перерахуйте основні риси…»;
• «Розкажіть про роботу, здійснену в …»;
• «Назвіть людей, які брали участь у …»

і ін.

Пропоную вашій увазі плани-конспекти уроків з використанням методів, прийомів, форм роботи новітніх технологій (додаток).

Використання інноваційних технологій вимагає від учителя зміни в методології проведення уроку, взаємовідносинах учасників навчального процесу, змісту самого уроку. Адже основу інноваційних технологій складає активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою організації та використання певних методів, прийомів, засобів навчання. Вони забезпечують засвоєння знань, формування умінь і навичок, розкриття здібностей учнів; навчають школярів здобувати знання самостійно; створюють в учінні емоційне піднесення й почуття своєї значимості як особистості.

За інноваційними технологіями майбутнє, оскільки вони відкривають широкий простір для творчості, самостійної роботи учнів, підвищення рівня їх соціалізації.

 

Використана література

1. Баханов К. Групова робота на уроках історії // Історія в школах України, – -№3.-С. 38-43.
2. Баханов К. традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя: Просвіта, – 108 с.
3. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод, посіб./авт.-уклад. О.Пометун, Л.Пироженко. – К.: А.П.Н. – 2002.

– 136 с.

4. Кульбаба JI. Ігрові креативні технології на уроках історії // Історія України / всесвітня історія. – 2009. – № 43.
5. Левітас Ф., Салата О. Методика викладання історії. Посіб. для учит. – : Основа, 2006.-96 с.
6. Мисан В.О. Сучасний урок історії: типологія, структура, характеристика форми // Історія в школі. – 2006. – №3. – С. 20-24.
7. Мисан В.О. Сучасний урок історії: навчально-методичний посібник / Віктор Мисан. – К.: Шк.. світ, – 120 с. – ( Бібліотека «Шкільного світу»),
8. Організація навчального процесу в сучасній школі: Навчально- методичний посібник для вчителів, керівників навчальних закладів, слухачів ІПО / М.В. Гадецький, Т.М. Хлєбнікова. – : Веста, Видавництво «Ранок», 2003.
9. Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі. -К.: Ґенеза, – 328 с.
10. Сучасні шкільні технології. Ч.І. / Упоряд. І.Рожнятовська, В.Зоц. – К.: Ред. загальнопед. Газ., 2004 с. – ( Бібліотека «Шкільного світу»).